Німецька євангельсько-лютеранська громада Святої Катерини в Дніпрі

Перші євангелісти-лютерани переїхали на поселення до Катеринославщині ще у другій половині ХVIII сторіччя, на самому початку формування німецької громади. Але переселенці-лютерані приїджали не лише з Німеччини, яка тоді ще не стала єдиною країною, а також лютерани з Голландії, Швеції та деяких інших європейських країн.
Перше лютеранське поселення тут з’явилося ще у 1789 році та мало назву Йозефсталь, нині район Самарівка у місті Дніпро, а тоді майже 12 верст від Катеринослава.

Катеринославська громада спочатку виникла як частина Йозефстальської євангельсько-лютеранської парафії. З 1791 року пастори з цієї парафії проводили богослужіння та здійснювали священнодійства в Катеринославі. Інколи вони проводилися у Потьомкінському палаці, а інколи в залі губернської гімназії.
Безпосередньо у Катеринославі започаткували парафію та прийняли рішення про будівництво кірхи лише у 1852 році, для чого у 1861 придбана земельна ділянка. Саме ж будівництво почалося у 1865 році, а у 1866 храм вже освятили. При парафії також заснували училище і лютеранське товариство допомоги бідним, та школу. Парафія проіснувала до 1933 року, коли радянська влада її ліквідувала та закрила кірху. Школа проіснувала до 1938 року.

“У 1933 році парафія була знищена радянською владою, пастор з усією сім’єю заарештували й він згинув десь під Томськом, а у будівлі кірхи розмістили архів НКВС” – розказує пастор Євангельсько-лютеранської церкви Святої Катерини, предікант Олег Борисович Гнедовський

“Починаючи з цього часу радянська влада систематично боролася проти лютеранства усіма можливими засобами. Богослужіння заборонили і не лише у храмі, а взагалі. Пасторів заарештовували та знищували фізично. Новий віток репресій проти лютеранської віри у СРСР активізувався з 1972 року, коли, після остаточної реабілітації, почалось масове повернення етнічних німців. Але і тоді лютеранство у Дніпрі не вмерло. Відродилося таке явище, як штундизм  – проведення релігійних зібрань на дому. Люди збиралися на неофіційні релігійні збори, які проходили приблизно годину. Звідти й пішла назва, бо “штунде” у перекладі з німецького, це година. До цих зібрань залучалися не лише етнічні німці, хоча більшість була саме вони, а й усі зацікавлені. Тож учасників таких зібрань почали називати “штунде”. Взагалі для лютеранської релігійної традиції проведення богослужінь на дому не властиве. По більшості наші богослужіння проходять у церквах, досить урочисто, з дотриманням усіх традицій та правил. Тому ми дякуємо Богові, що маємо оцю чудову кірху у відновленій історичній будівлі храму”.

Відновлення функціонування лютеранської релігійної громади у Дніпрі відбулося дякуючи активній діяльності Товариства етнічних німців “Відергебурт” у 1991 році. А у 1991 громаді поверненули будівлю Кірхи Святої Катерини, першим пастором якої став Ігор Єрмолаєв, а з 1994 року Готхальд Хюнке. Кірху повністю відремонтували та реконструювали і 24 жовтня 1994 року відбулося її повторне освячення. З 1996 по 2009 роки пасторами Кірхи Святої Катерини служив вже покійний Ігор Тараненко. А з 2008 по 2013 Сергій Машевський, який зараз обраний єпископом Німецької євангельсько-лютеранської церкви України.

Як відмічає Олег Гнедовський, на початку 90-х до релігійної громади доєдналися більш ніж 120 прихожан, навіть не всі могли розміститися у молитовному залі, особливо під час свят. Зараз, нажаль, людей стало значно менше. Та й серед тих, хто є, молоді дуже не багато. Молодь значною мірою поїхала до Німеччини, а літнім людям часто вже важко приходити до церкви. Але приход діє та підтримує тісні зв’язки з іншими приходами як в Україні, так й в інших країнах. Особливо тісні стосунки склалися з Лютеранською консервативною церквою “Міссурі Сінод” з США. Вона надає значну допомогу не грошима, а консультаціями, викладачами, які приїжджають до Дніпра, допомагають словом. Також підтримуються тісні стосунки з лютеранськими церквами Естонії та інших країн Балтії, Лютеранською церквою Швеції, з Сибірською лютеранською церквою.

Однак, у Німецької євангельсько-лютеранської церкви України є й велика проблема. Це розкол. Починаючи з 2015 року лютеранська релігійна громада України, яка налічує приблизно 2000 прихожан, розкололася на дві. Одна частина підтримує обраного у 2013 епіскопа Сергія Машевського, у той час як друга пастора з Одеси Олександра Гросу та Павла Шварца, тоді ж, у 2013, обраного Синодом церкви заступником Машевського. На питання, у чому ж причина цього розколу, Олег Гнедовський відповів: “По перше, Сергіем Машевським, коли він став епіскопом, були виявлені суттєві фінансові зловживання з боку керівників Одеського приходу. А по друге, в нас склалися принципові розбіжності в поглядах на майбутнє церкви”.
Епіскоп Сергій Машевський та ті пастори, що підтримують його впевнені, що саме консервативний підхід та дотримання апостольських принципів, на яких і формувалася лютеранство, як протест проти інституту папства та його претензій на роль посередника між людиною та богом, є непорушними основами релігійного світогляду. “Так, ми не вважаємо, що церква має освящати одностатеві шлюби, ми проти того, щоб люди с нетрадиційною сексуальною орієнтацією ставали пасторами. Ми не вимагаємо відлучення таких людей від церкви. Ми розуміємо, що це їх особистість, але виходячи з апостольських принципів, ми впевнені, що бути пасторами, людьми, які ведуть за собою інших до Бога, вони бути не можуть. Також ми проти пасторів та проповідників жінок. Це не означає, що ми проти участі жінок у житті Церкви та релігійної громади. Навпаки! Ми поважаємо жінок та дуже цінуємо величезний вклад жінок як у просвітницькій та і у культурній сфері, їх жертовність та щиру віру. Ми впевнені, що церква дає жінкам багато можливостей виказати служінням свою віру до Бога та готовність допомагати людям знайти правильний шлях. Але принципи нашої віри покладають саме на чоловіків пасторські обов’язки. Нажаль частина європейської лютеранської громади, зокрема Баварська євангелічно-лютеранська церква, яка починаючи з 1991 року активно допомагала нам у відродженні лютеранства в Україні, зараз підтримує інший підхід до церковного життя. Та частина пасторів, які виступили проти епіскопа Сергія Машевського, говорить, що вони дотримуються принципів реформування церкви, проти яких виступає епіскоп. Можливо. Але можливо, що єдине, що цікавить цих людей – це німецька фінансова підтримка. Ми стаємо на своїх принципах та вважаємо їх вірними. Наша невеличка громада підтримує нас. В Дніпрі розколу нема. Але він є в церкві України в цілому і це нас дуже засмучує. Але ми продовжуємо свою діяльність так, як вважаємо правильним. Ми відкрити для всіх людей і готові допомогти кожним усім можливим. В першу чергу, апостольським словом”

Окрім традиційної релігійної діяльності в Німецькій євангельсько-лютеранській громаді Святої Катерини в Дніпрі дуже багато уваги приділяють розвитку культурного середовища. В першу чергу це діяльність хору. “Я приймаю участь у діяльності нашого хору та релігійної громади вже вісім років” – говорить Ольга Лебединська, заступниця керівника хору. – “Я завжди любила співати, займалася літературною діяльністю. Але після того, як я прийшла до лютеранської громади, я відчула ту важливу роль, яку грає для мене особисто та для інших прихожан та духовна наповненість, яку дає симбіоз релігії та мистецтва. Коли я співаю у хорі чи під час урочистих богослужінь, то, скажу відверто, в мене просто душа радіє!”

“Наш хор невеличкий, десь десять осіб. Регент нашого хору Олена Шабан. На мою думку, дуже досвідчений регент. А я її замінюю, коли вона відсутня. Ми виступаємо тут, у Кірсі, в першу чергу, на релігійних святах. Їздимо до релігійного табору, де теж багато виступаємо. Бо, як я вважаю, спів допомагає людині глибше розкрити свою душу перед Богом, стати ближче до нього. Все це формує духовну атмосферу та впливає на взаємовідносини між людьми. І не лише людьми! Я от у цьому році відпочивала в літку у Бердянську. Там було дуже багато медуз. Більшість відпочиваючих навіть боялися йти у море. А я йшла та співала. Співала релігійні гімни. І жодна медуза не вразила мене. Мабуть заслухалися. Крім того, хоча більшість нашого репертуару це класичні та релігійні співи, тим не менш ми експериментуємо, навіть у стилі джазу.”

“Для нас важливо не жанр, а духовна наповненість співів” – добавляє Олег Гнедовський. – “Ми стараємось, щоб у кожному творі, у кожному співі був дух віри, бух Бога. Бо не важливо, у якому це жанрі – чи то традиційний класичний стиль, чи джаз, чи рок-н-рол. Головне – це духовна наповненість!. Ми би з великою радістю приймали участь у фестивалях з музичними колективами інших конфесій, виступали у церквах інших конфесій та запрошували їх на виступ до нашої Кірхи”.

Але творча діяльність Ольги Лебединської не обмежується участю у хорі. Більше року тому вона організувала літературно-музичний клуб “Слово”, який теж є невід’ємною частиною творчого та духовного життя громади. Людей в ньому ще не багато, навіть у порівнянні з хором, але діяльність, дякуючи енергії та креативності пані Ольги Лебединської, він веде дуже активну. Виступи цього колективу вже стали традиційними під час святкових подій у релігійній громаді.

“Ми все ж таки маємо німецьке коріння, то ж хочемо, що б члени нашої громади активніше залучалися до німецької культури, вивчали та розуміли німецьку мову. А чи є кращий шлях до розуміння мови та духу народу, ніж через його пісні?” – каже Ольга Лебединська.
Треба зазначити, що серед напрямків діяльності Німецькій євангельсько-лютеранській громади важливу роль грає благодійність, допомога нужденним, “детонія”, як каже пан Олег Гнедовський. Так громада періодично організовує тимчасове кафе для нужденних, де вони можуть прийти та безкоштовно поїсти смачних гарячих страв. При чому нема обмежень по етнічному чи якомусь іншому принципу. Прийти може люба людина! Страви готують безпосередньо члени громади, вони ж подають їх. “Це теж служіння і вкрай важлива тут не лише матеріальна, але й духовна складова. Тому ми й називаємо участь у цій роботи детонією.” – відмічає пастор. “Звісно, більшість цієї роботи роблять жінки, але й чоловіки теж приймають активну участь,кожен робить те, що може та вміє.”

Ще один важливий напрямок – це недільна школа. Пані Ольга Лебединська пройшла в рамках семінарії навчання на вчителя такої школи. Але зараз, під час пандемії та карантину, активної роботи недільна школа не веде. Хоча як викладач німецької мови для дітей молодшого віку, дошкільнят та учнів молодших класів, в рамках мовної школи Товариства німців “Відергебурт” пані Лебединська продовжує працювати. Хоча, нажаль, теж у режимі он-лайн. А як можна співати хором он-лайн чи, тим більш, танцювати? Те ж саме, нажаль, сталося з проектом відродження німецького фольклорного театру у Дніпрі. До Другої світової війни він існував та ставив спектаклі на німецькій мові у приміщенні театру Російської драми. І хоча у його роботі брали участь громадяни різних національностей, не лише етнічні німці, на рубежі 30-х та 40-х років минулого сторіччя він теж був закритий, та так й не відродився до тепер. “Я дуже хочу відродити такий театр!” – каже пані Ольга Лебединська.

“Закінчиться цей карантин і все вийде” – відповідає їй Пастор. Він бере з полиці книгу Клайва Стейплза Льюїса “Листи Крутеня”. – “Ми знаємо цього автора більше як письменника-фантаста, але насправді він, в першу чергу, релігійний письменник та проповідник. Проповідник саме лютеранської віри. У цій книзі, яку він написав під час Другої світової війни є чудовий діалог між старим та молодим дияволами, де старий розказує, що більшість душ він привів до Аду саме через страх захворіти. Бо вони настільки боялися захворіти, що їм було навіть не шкода своєї безсмертної душі. Але все одно вони хворіли та помирали, бо втрачали найдорожче – віру та спілкування!”.

Віктор Жих,
Євген Жих
Дніпро, 01.2021

Створення цієї статті фінансується в рамках проекту «Розмаїття збагачує: висвітлення внеску етнічних, релігійних меншин та ЛГБТІ в українське суспільство» Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст та думки викладені в цій публікації є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства.