Олексій ЯРОСЛАВЦЕВ: Про Освіту та про просвіту

Дві теми, що наскрізь гнилі. Такі що потребують контролю, але через необізнаність суспільства, привертають до себе увагу лише тоді, коли щось трапляється.

Це Освіта та Медицина. І те, і інше сьогодні у процесі жорсткого реформування “згори”.

Проте, нормативне реформування, що відбувається, не може бути всебічним без контролю громади. Бо саме громада, у більшості випадків, є годівницею і шкіл, і медичних закладів, і багатьох інших комунальних установ. Як і годівницею сталих корупційних схем, в бік яких ллються ті самі кошти, яких не вистачає людям для гідного життя.

Звичайний приклад.
Навіть два:
Лист Міністерства освіти та науки про безкоштовність повної загальної середньої освіти, в якому вчергове наголошується заборона здирництва, навіть у школах (!) був сприйнятий неоднозначно: “як це так – не можна вимагати гроші? – питають вчителі. Вчителям простіше – відповідальність за порушення права громадян на безкоштовну освіту несе керівник закладу та засновник – тобто, як правило, керівник відділу освіти. “Когнитив якість!” – вторять голови шкільних «батьківських комітетів”, які теж раптом опинилися без адміністративної підтримки.

Міністерство охорони здоров’я не відстає – влаштування системи складання декларацій повинно було підштовхнути громадян до свідомого вибору лікаря, де на першому плані – довіра, а не “прописка”. “Як це?” – не розуміють лікарі. “А ну швиденько всі зібрали по дільницях декларації!” – лунає голосне з кабінетів завідувачів поліклінік. І десь дійсно, так і було – лікарі ходили, вішали, іноді навіть загрозливі оголошення, збирали людей і збирали у людей.

Проте, поштовх спрацював. Першими нові можливості оцінили мешканці Києва, велика чисельність з яких мають реєстрації в інших регіонах, і тому вони багато років змушені стикатися зі всілякими обмеженнями та зловживаннями.

Автору особисто довелося відмовитися від “послуг” трьох педіаторок, яким важко було довірити дітей через надпохилий вік, зверхнє ставлення та постійне чіпляння до дрібниць (наприклад, оформлення облікової картки), які до здоров’я дитини не мають жодного відношення. Але справи чудово вирішувалися іншими – через «благодію» до блокнотика лікарки.

Сімейний лікар, який був обраний свідомо, навіть зрадів моєму вибору. Але при тому трохи кумедно виглядала медсестра, яка боялася відповідальності та бігала до завідуючого за інструкціями: “що, правда так можна?”

Сенс в тому, що це працює. За короткий час, через оформлення декларацій я зберіг собі та родині велику чисельність нервових клітин. Сьогодні, щоб відвідати “мого” лікаря по будь-яким медичним питанням, мені достатньо через сайт визначити час та вчасно до нього приїхати.

Зрозуміло, не всі лікарняні заклади так легко позбавляються наопрацьованої годівниці. Зокрема, у селах, у невеличких містечках немає великого вибору лікарів і люди часто-густо змушені обирати між поганим та дуже поганим сервісом з радянськими вадами дільничних лікарів (та й освітян) у якості “маленьких диктаторів” та не менш звичної «благодії».
Звернення до гарячої лінії Міністерства як правило (хоч і на короткий термін), приводить тих до тями, проте не вирішує ситуацію назавжди.

Пояснення дуже зрозуміле – і лікарям, і освітянам зручно мати громаду необізнаною. Зручно через власний документообіг, через надання довідок: так, щоб трохи пошантажувати, за окрему винагороду “піти на зустріч”, користуючись власними можливостями, трохи покерувати ситуацією – дивишся, то й деінде і гроші впадуть. І падають. Виховують в людях впевненість в тому, що за “послуги” треба “дякувати”. Хибну впевненість, звісно. І навіть злочинну, бо подібні подяки, тобто – хабар, є обоюдним кримінальним злочином, до якого притягаються, як ті, що беруть, так і ті, що дають.

Так, у короткій перспективі, Державі (і освітяни, і лікарі на своїх посадах виконують обов’язки держави) зручно мати необізнаних громадян. Але до чого це приводить у тривалій перспективі, ми можемо спостерігати на прикладі Північної Кореї. В нашому випадку, швидше – до соціального вибуху. В 2014 році через небажання чути громаду, держава отримала Революцію гідності.

Всі ці “вигоди” представників держави сьогодні мають одну загальну назву – корупція. Законодавство нарешті передбачає, що будь-яке особисте бажання скористатися службовими повноваженнями в особистих цілях – має корупційну ознаку. І в багатьох випадках запобігання проявам корупції підлеглих лежить на керівництві владних установ, навіть без залучення спеціалістів Національної агенції з запобігання корупції.

То ж, держава висновки зробила. За громадою залишаються доволі прості речі – не годувати негідників і навчитися контролювати кошти.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*